Остання судова практика: на захисті професійних прав адвокатів

4 октября, 2013

Не секрет, що до прийняття нового закону України з питань діяльності адвокатури отримання «на голому ентузіазмі» в державних структурах інформації, необхідної для належного захисту інтересів клієнта, для пересічного українського адвоката було надскладною задачею, у більшості випадків навіть недосяжною. Відповідні адвокатські запити не задовольнялись державними органами за надуманими підставами або взагалі залишались без відповіді, в залежності від рівня загальнолюдської і правової культури конкретного державного службовця. Свою роль відігравала і недостатня урегульованість цього питання законодавством. Тому відсоток надання витребуваної інформації був критично низьким.

На перший погляд, початкові місяці після набрання чинності новим законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 р. не суто й змінили ситуацію на краще, хоча в ньому питання про адвокатські запити знайшло більш значне відображення і регламентацію. Але останнім часом стало зрозуміло, що ані державні органи, ані суди не можуть постійно ігнорувати імперативні приписи закону, який передбачив як прямий обов’язок (а не право) державних органів надавати витребувану адвокатом інформацію (окрім інформації і документів з обмеженим доступом) протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту, так і – важливо – адміністративну відповідальність за порушення ст. 24 закону.

Непоодинокі звернення до судових органів влади щодо неправомірної відмови у наданні інформації отримують-таки бажаний результат. Цілою низкою нещодавніх судових рішень були зафіксовані факти порушення посадовими особами підприємств, установ права адвоката на отримання інформації за адвокатським запитом і накладено на них адміністративні стягнення у вигляді штрафів. Кваліфіковані дії і бездіяльність посадових осіб були як неправомірна відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у повній відповідності з фабулою ст. 212-3 КпАП України. У тому числі мова йде про результати розгляду відповідних адміністративних протоколів районними судами м. Києва.

Звісно, проблема надто сягає корінням історії, щоб її можна було вирішити одразу. Залишаються ще випадки, коли адвокатам, як і раніше, відмовляється в наданні документів, іншої інформації без законних підстав, висуваються вимоги в наданні додаткових документів (що прямо заборонено законом) або коли адвокатські запити просто ігноруються, нібито і не було нового закону і це питання не врегульовано «по-новому». Але, як кажуть, процес пішов і напрацювання позитивної судової практики надає можливість іншим адвокатам посилатися на прецеденти при захисті своїх власних прав у випадку їх порушення. Звісно, якщо ці адвокати займатимуть активну, принципову позицію і відстоюватимуть свої права. І залишається сподіватися, що зазначені судові рішення згодом не виявляться локальними, несистемними явищами у напрямку підтримання і захисту законних професійних прав та інтересів адвокатів України. Адже необхідність і можливість доступу до інформації являється невід’ємним елементом адвокатської практики і однією з ключових передумов для забезпечення високого рівня правової захищеності клієнтів.